Однією з головних ознак селективного мутизму є відмова особи говорити у певних ситуаціях, наприклад, у школі, на громадських заходах або в соціальних взаємодіях. Ця нездатність до комунікації може бути обмеженою конкретними місцями, людьми або ситуаціями. Наприклад, дитина може бути здатною говорити вдома з членами сімї, але не може висловлюватись у школі перед вчителями та однокласниками.
Селективний мутизм може виникнути з різних причин, включно з генетичними факторами, тривогою, страхом чи стресом, соціальними чинниками або як наслідок негативних подій. Наприклад, дитина може відчувати тривогу або страх перед соціальним осудом у певних ситуаціях, що призводить до її відмови розмовляти.
Лікування селективного мутизму зазвичай включає психотерапію, таку як когнітивно-поведінкову терапію (КПТ), спрямовану на зміну думок та переконань щодо спілкування, а також навчання соціальним навичкам та стратегіям копінгу зі стресом. Важливою частиною лікування є підтримка від родини, школи та інших оточуючих осіб. Також можуть бути призначені ліки для зменшення симптомів тривоги, які можуть сприяти подоланню селективного мутизму.
Загалом, важливо розуміти, що селективний мутизм - це психічний розлад, який може впливати на якість життя людини та її оточуючих. Знання та розуміння цього розладу може сприяти забезпеченню належної підтримки та лікування.