Важливою умовою проведення системної психотерапії є максимально точне визначення запиту клієнта і обговорення того, наскільки можливим є його виконання в процесі проведення психотерапії. Коли цілі лікування визначено, вони є конкретними і прийнятними для психотерапевта і клієнта, здійснюється пошук, виявлення стабілізуючої функції, ролі, яку може відігравати проблема в системі комунікації клієнта. Для цього використовуються різноманітні методи інтервенцій, які дуже узагальнено/спрощено/коротко можна описати наступним чином:

1. Циркулярне опитування, мета якого виявити уявлення клієнта (чи членів сім'ї) про особливості комунікації в їх системі стосунків і про те, як в цю систему вплетена проблема, з якою прийшов клієнт і що могло б змінитись у цій системі, якщо цілі терапії будуть досягнуті.

2. Питання, спрямовані на виявлення відмінностей і прогресу в терапії.

3. Аналіз опрацювання наративних аспектів існування проблеми.

4. Системні розстановки і скульптура – зображення клієнтом (в різний спосіб) системи своїх стосунків при наявній/відсутній проблемі.

5. Індивідуально-орієнтовані домашні завдання, які виконуються між психотерапевтичними сесіями.

У випадках, якщо психотерапія триває кілька сесій, важливим є перевірка важливості в певній сесії встановлених на попередніх сесія цілей (оскільки вони можуть змінюватись або бути досягнутими). Найбільш типовим є незначна кількість сесій з тривалими часовими проміжками між ними, під час яких клієнт може спробувати апробувати те нове, що вдалось виявити під час психотерапії і/або виконує так звані домашні завдання. У цьому відношенні системно-терапевтичний підхід характеризується економічністю і значною мірою опирається на особисту ініціативу клієнтів.